Андрійку, до зустрічі – Ілля Добренко (рос.)

Минає час – і те, що вчора було реальністю, сьогодні здається таким далеким та примарним. Ще вчора викликали до кабінетів, штрафували за співи на богослужіннях, відбирали релігійну літературу... А сьогодні, здається, відчинені всі двері видавництв, дитячих будинків, що колись наша улюблена Церква-стражденка перестане бути сектою, штундою, зборищем...

Тільки якимось холодом віє від цієї волі. Усі колишні почуття: любов і жорстокість, зрада і вірність, героїзм і ницість – накрила щільна пелена байдужості. Всі поринули в тягучу, страшну дрімоту… І лише десь далеко чути чутно б'ється материнське серце. Б'ється, відгукуючись невимовним смутком за сина, відібраного багато років тому. Б'ється, обдаровуючи прощенням тих, хто це зробив, і тих, хто мовчки дивився на це. Б'ється, осяючи все навколо променями віри. Послухайте, як б'ється це серце.